Поради для ефективного спілкування
•
Установіть контакт зі
співрозмовником. Для цього продемонструйте йому зацікавленість і готовність до
розмови виразом обличчя і положенням тіла.
•
Слухайте активно:
подавайте співрозмовникові сигнали, що ви слухаєте уважно і намагаєтеся
зрозуміти. Для цього час від часу повторюйте своїми словами найбільш важливі
висловлювання співрозмовника. Робіть це з позитивною або питальною інтонацією,
робіть короткі зауваження на кшталт «так, розумію», «точно», «цікаво»,
«чудово».
•
Будьте спостережливими,
уважно стежте за емоціями, настроєм співрозмовника.
•
Не переривайте
співрозмовника, дайте йому можливість висловити свою думку до кінця. Саме
думку, а не фразу чи пропозицію.
•
Щоб співрозмовник
правильно зрозумів вашу думку, коли ви говорите, не захоплюйтеся загальними
словами або занадто довгими фразами. Що конкретніше буде висловлена ідея, то
простіше іншій людині зрозуміти її.
•
Говоріть достатньо
голосно і чітко (це додає вашій мові впевненості).
•
Під час розмови
підтримуйте зоровий контакт зі співрозмовником, використовуйте адекватні
невербальні сигнали, які можуть сказати співрозмовникові більше, ніж слова
(жести, рухи, вираз обличчя тощо).
Поради для ефективного розв’язання конфлікту
•
З’ясуйте, що призвело до
конфлікту: дії іншої сторони або ваше нерозуміння ситуації. Припускайте краще,
намагайтеся з'ясувати, що мав на увазі опонент. Ставте правильні й тактовні
запитання.
•
Відстоюйте свою позицію,
але не тисніть на співрозмовника. Не вимагайте, щоб людина змінилася. Тиск
обмежує можливості обох сторін і не сприяє розв’язанню конфлікту.
•
Стежте за тим, що
говорите. Не принижуйте опонента, не узагальнюйте (не використовуйте слів
«завжди» і «ніколи»), говоріть про конкретні речі, розв’язуйте головну
проблему, не чіпляйтеся за дрібниці.
•
Стежте за своїми
емоціями, не ігноруйте їх, але й не дозволяйте їм керувати вашою поведінкою.
Говорячи про те, що відчуваєте, ви пояснюєте опонентові вашу позицію («Мене
дуже засмучує, коли люди порушують свої обіцянки. Будь ласка, краще не обіцяй
того, чого не можеш зробити»).
•
Не бійтеся йти на
поступки. Поступка не означає поразку, а дає змогу продовжити діалог. Гнучке і
творче ставлення до ситуації — одна з умов керування конфліктом.
Сучасна структура комунікативної компетенції складається з семи компонентів (видів компетенції):
1)
дискурсивна компетенція
– здатність поєднувати окремі речення у зв’язне усне або письмове повідомлення,
дискурс, використовуючи для цього різноманітні синтаксичні та семантичні
засоби;
2)
соціолінгвістична
компетенція – здатність розуміти і продукувати словосполучення та речення з
такою формою і значенням, які відповідають певному соціолінгвістичному
контексту ілокутивного акту комунікації; (ілокутивний акт – втілення у
висловлюванні, породжуваному під час мовлення, певної комунікативної мети;
цілеспрямованість; функція впливу на співрозмовника.)
3)
стратегічна компетенція
– здатність ефективно брати участь у спілкуванні, обираючи для цього правильну
стратегію дискурсу, якщо комунікації загрожує розрив через звукові перешкоди,
недостатню компетенцію та ін., а також адекватну стратегію для підвищення
ефективності комунікації;
4)
лінгвістична компетенція
– здатність розуміти та продукувати вивчені висловлювання, а також потенційна
здатність розуміти нові, невивчені висловлювання;
5)
ілокутивна компетенція –
здатність належним способом формувати ілокутивний (мовний) акт (попросити щось,
запросити, поінформувати когось тощо) відповідно до ситуації спілкування;
6)
психологічна компетенція
– уміння відчувати особистість партнера, його настрій, характер;
7)
соціокультурна
компетенція – здатність розуміти й використовувати різні складові національної
культури (традиції, ритуали, звичаї, соціальні стереотипи) в конкретних
ситуаціях з урахуванням норм міжкультурного спілкування.
Процес обміну думками
здійснюється у виді усного і письмового мовлення
●
Усне мовлення – звучне
мовлення, яке сприймається людиною на слух. Воно поділяється на діалогічне та
монологічне.
●
Діалогічне мовлення –
мовлення між двома або кількома співрозмовниками.
●
Монологічне мовлення –
це таке мовлення, коли говорить одна особа, а решта слухає, сприймає її
промову.
●
Письмове мовлення – це
особливий вид мовлення, що дає змогу спілкуватися з відсутніми
співрозмовниками.
●
Усне та письмове
мовлення, які можуть набувати форми діалогу чи монологу, є зовнішнім мовленням.
●
Внутрішнє мовлення –
людина користується ним, коли розмірковує про щось подумки, планує свої дії, не
виловлюючись вголос і не записуючи на папері, не контактуючи з людьми.
Складні комунікативні вміння розподіляють на:
●
Вміння встановити
діловий та емоційний контакт з партнерами;
●
Вміння організувати
пристосування у спілкуванні;
●
Вміння здійснювати
«комунікативну атаку»;
●
Вміння втримати і
перехопити ініціативу в спілкуванні;
●
Вміння спрямовувати
процес спілкування на розв’язання педагогічних завдань.
Немає коментарів:
Дописати коментар